Історія школи
На початку ХХ сторіччя
Історія школи №2 повертає нас у рік 1909, коли з’явилася у місті Синельниковому приватна, жіноча «Прогімназія». На вимогу торгівельної буржуазії міста у 1912 році жіноча Прогімназія була
реорганізована в «Комерційне училище», в якому навчались діти торговельників та
найбільш заможних службовців залізниці. Діти бідняків тут не навчались, бо за
навчання треба було платити. Комерційне училище проіснувало до Жовтневої
революції 1917 року. В 1920 році це вже була «Єдина трудова
семирічна школа». Директором школи був Юрман М.К. В 1921 році в школі була створена піонерська організація, яка була названа
ім’ям видатного революціонера Сергія Мироновича Кірова. У 1924 році в місті Синельниковому вже було дві школи, в яких навчались
1129 дітей, працював 41 учитель. У 1925 році «Єдина трудова семирічна школа» була реорганізована в «Фабрично-заводську
семирічку №2». Учні школи мали тісний зв’язок із заводом ім.Комінтерна, працювали
в майстернях, вчилися токарної справи, допомагали ліквідувати неписьменність
серед заводських робітників.
30 роки ХХ сторіччя
У 1931 році школа стала десятирічкою і розмістилася у 3 приміщеннях: двоповерховий будинок - головний корпус (учительська, канцелярія, бібліотека, їдальня) та два одноповерхових приміщення. Головний двоповерховий корпус школи знаходився по вул. 40-річчя Жовтня (де зараз Міська Рада). Два одноповерхових приміщення знаходились поруч. У 1934-35 навчальному році в школі навчалось 1500 учнів у 2 зміни. Навчання велося російською мовою. Директором школи був Могильницький М.В. Старшим піонерським вожатим працював молодий і завзятий чоловік Страхоліс В.І. (доречі, це був батько нашої вчительки української мови Розумної Л.В.). В 1936-37 навчальному році, коли була побудована в центрі міста нова школа (тепер школа №1), частина учнівського контингенту школи була переведена в нову школу.
Напередодні Великої Вітчизняної війни СШ №2 мала добре обладнане приміщення: фізичний та хімічний кабінети, бібліотеку, спортивний зал. Комсомольська організація школи налічувала близько 200 учнів, піонерська-720. Секретарем комсомольської організації був Ситник І.І., який в післявоєнні роки був першим секретарем Синельниківської РКПУ.
Справжніх господарів виховували в стінах школи в багатьох гуртках: автосправи, рукоділля, літературному, драматичному та інших. Всі учні здали норми на значки БГТО («Будь готов к труду и обороне!»). Проводилися велика суспільно-корисна робота. Учні школи надали допомогу в будівництві стадіону комсомольцям заводу ім.. Комінтерн. Організовувались вечори, проводилися зустрічі з кращими працівниками виробництва. Юннати вирощували квіти. За зразкову організацію навчально-виховної роботи директор школи Воздуган М.М. був нагороджений науковою командировкою вартістю 500 крб. (наказ Дніпропетровського облвно від 22.08.1939р.).
У школі працювали справжні майстри педагогічної справи Петров І.І., Помазан О.І., Тунік М.С., Карлінська С.Ф., інші.
У 1931 році школа стала десятирічкою і розмістилася у 3 приміщеннях: двоповерховий будинок - головний корпус (учительська, канцелярія, бібліотека, їдальня) та два одноповерхових приміщення. Головний двоповерховий корпус школи знаходився по вул. 40-річчя Жовтня (де зараз Міська Рада). Два одноповерхових приміщення знаходились поруч. У 1934-35 навчальному році в школі навчалось 1500 учнів у 2 зміни. Навчання велося російською мовою. Директором школи був Могильницький М.В. Старшим піонерським вожатим працював молодий і завзятий чоловік Страхоліс В.І. (доречі, це був батько нашої вчительки української мови Розумної Л.В.). В 1936-37 навчальному році, коли була побудована в центрі міста нова школа (тепер школа №1), частина учнівського контингенту школи була переведена в нову школу.
Напередодні Великої Вітчизняної війни СШ №2 мала добре обладнане приміщення: фізичний та хімічний кабінети, бібліотеку, спортивний зал. Комсомольська організація школи налічувала близько 200 учнів, піонерська-720. Секретарем комсомольської організації був Ситник І.І., який в післявоєнні роки був першим секретарем Синельниківської РКПУ.
Справжніх господарів виховували в стінах школи в багатьох гуртках: автосправи, рукоділля, літературному, драматичному та інших. Всі учні здали норми на значки БГТО («Будь готов к труду и обороне!»). Проводилися велика суспільно-корисна робота. Учні школи надали допомогу в будівництві стадіону комсомольцям заводу ім.. Комінтерн. Організовувались вечори, проводилися зустрічі з кращими працівниками виробництва. Юннати вирощували квіти. За зразкову організацію навчально-виховної роботи директор школи Воздуган М.М. був нагороджений науковою командировкою вартістю 500 крб. (наказ Дніпропетровського облвно від 22.08.1939р.).
У школі працювали справжні майстри педагогічної справи Петров І.І., Помазан О.І., Тунік М.С., Карлінська С.Ф., інші.
Коли ще шла війна...
Підчас Великої Вітчизняної війни, в роки фашистської окупації, школа не працювала. Велика Вітчизняна війна покликала до лав захисників Батьківщини випускників школи. Багато з них віддали своє життя за свободу і незалежність рідної країни. Героїчно загинули колишні випускники школи: майор авіації Підмогильний Володимир, танкіст Янченко Олександр, імена яких потім носили піонерські загони школи. В окупованому фашистами місті діяла підпільна комсомольська організація, яку очолили випускники школи Віктор Георгіївський та Анатолій Тарабарін. Під час війни стали Героями Радянського Союзу Дмитро Федорович Бараболкін та Іван Петрович Щабельский. Прізвища цих випускників школи увіковічені в назвах вулиць нашого міста. 21 вересня 1943 року м. Синельникове було звільнено від німецько-фашистських загарбників. В місті були зруйновані всі державні установи. У тому числі була знищена головна будівля нашої школи (двоповерховий корпус на вул. 40-річчя Жовтня). Та в перші ж дні після звільнення міста школа поновила свою роботу, але в звичайних будинках по вул. Дзержинського, Петровського і Воровського. Про цей період, найважчий в історії школи, в своїх спогадах згадувала завуч школи Юлія Свиридівна Манич: «Бракувало підручників, зошитів, не вистачало вчителів. Усе населення допомагало організувати заняття. Так, за 3 дні школа була укомплектована вчителями. На запрошення вчителів з’явилися діти віком від 8 до 18 років, більшість з них були босі… Записували учнів до класів із їх слів, бо документи про освіту були лише в 20 учнів. Ще йшла війна… Та бажання вчитися було дуже великим. То ж після уроків залишалися читати матеріал підручників, яких на клас було 2-3. Директором школи була призначена вчителька Пелагея Олексіївна Леонтович. Важко було навчатися. Часто хтось з учнів приходив до класу з заплаканими очима… Всі розуміли: в сім’ю прийшло гірке повідомлення, що загинув батько, брат чи сестра. Тоді всі в класі хвилиною мовчання вшановували пам’ять загиблого героя. Не зважаючи на повоєнну скруту в сім’ях, піонери і комсомольці школи змогли зібрали кошти на танк, який буде громити ворога і повідомили про це телеграмою у ЦК комуністичної партії. У 1943-44 році закінчили 10 клас 12 учнів, 30 учнів – 7 клас. Випускниця цього випуску Нагорна Л.І. багато років пропрацювала вчителькою школи №2. 9 учнів з випуску потім отримали вищу освіту. Усі вони стали шанованими у суспільстві людьми, чесними трудівниками».
Підчас Великої Вітчизняної війни, в роки фашистської окупації, школа не працювала. Велика Вітчизняна війна покликала до лав захисників Батьківщини випускників школи. Багато з них віддали своє життя за свободу і незалежність рідної країни. Героїчно загинули колишні випускники школи: майор авіації Підмогильний Володимир, танкіст Янченко Олександр, імена яких потім носили піонерські загони школи. В окупованому фашистами місті діяла підпільна комсомольська організація, яку очолили випускники школи Віктор Георгіївський та Анатолій Тарабарін. Під час війни стали Героями Радянського Союзу Дмитро Федорович Бараболкін та Іван Петрович Щабельский. Прізвища цих випускників школи увіковічені в назвах вулиць нашого міста. 21 вересня 1943 року м. Синельникове було звільнено від німецько-фашистських загарбників. В місті були зруйновані всі державні установи. У тому числі була знищена головна будівля нашої школи (двоповерховий корпус на вул. 40-річчя Жовтня). Та в перші ж дні після звільнення міста школа поновила свою роботу, але в звичайних будинках по вул. Дзержинського, Петровського і Воровського. Про цей період, найважчий в історії школи, в своїх спогадах згадувала завуч школи Юлія Свиридівна Манич: «Бракувало підручників, зошитів, не вистачало вчителів. Усе населення допомагало організувати заняття. Так, за 3 дні школа була укомплектована вчителями. На запрошення вчителів з’явилися діти віком від 8 до 18 років, більшість з них були босі… Записували учнів до класів із їх слів, бо документи про освіту були лише в 20 учнів. Ще йшла війна… Та бажання вчитися було дуже великим. То ж після уроків залишалися читати матеріал підручників, яких на клас було 2-3. Директором школи була призначена вчителька Пелагея Олексіївна Леонтович. Важко було навчатися. Часто хтось з учнів приходив до класу з заплаканими очима… Всі розуміли: в сім’ю прийшло гірке повідомлення, що загинув батько, брат чи сестра. Тоді всі в класі хвилиною мовчання вшановували пам’ять загиблого героя. Не зважаючи на повоєнну скруту в сім’ях, піонери і комсомольці школи змогли зібрали кошти на танк, який буде громити ворога і повідомили про це телеграмою у ЦК комуністичної партії. У 1943-44 році закінчили 10 клас 12 учнів, 30 учнів – 7 клас. Випускниця цього випуску Нагорна Л.І. багато років пропрацювала вчителькою школи №2. 9 учнів з випуску потім отримали вищу освіту. Усі вони стали шанованими у суспільстві людьми, чесними трудівниками».
40-50 роки ХХ сторіччя
У другій половині 40 років директором працював Зігаленко В.П., у 50 роки - Калініченко Ф.В., Куліш Г.М. У повоєнний час основним завданням школи було створення навчально-матеріальної бази. Згуртовано діяла комсомольська організація школи. Добре була налагоджена фізкультурно-оздоровча робота в школі. Кожного року школярі допомагали збирати врожай у колгоспах. У 1948-1949 навчальному році учні-комсомольці школи працювали протягом 3 місяців у колгоспі Карла Маркса. У 1956-1957 навчальному році школярі зібрали початки кукурудзи на площі 105 га. У 1957-1958 навчальному році –учнями школи були зібрані початки гібридної кукурудзи на площі 50 га, на трасі Москва – Симферопіль було посаджено 1050 дерев. У вільний час кожен школяр брав участь у збиранні макулатури та металобрухту. Дружно працював педагогічний колектив школи, який налічував 22 вчителя. Хто не знає в нашому місті імен цих вчителів: Куліш Г.М., Тунік М.С., Качанова Г.Г., Шаля А.П., Іванченко П.Д., Мірошниченко М.Й., Штишенко П.М., Рогоза М.Л., Коломоєць П.К., Калініченко Ф.В., Бутенко Н.О., Римкус О.С. …У 1959 році розпочалась народна будова приміщення восьмирічної школи (ВШ) №2 на західній околиці міста (на Черемушках).
У другій половині 40 років директором працював Зігаленко В.П., у 50 роки - Калініченко Ф.В., Куліш Г.М. У повоєнний час основним завданням школи було створення навчально-матеріальної бази. Згуртовано діяла комсомольська організація школи. Добре була налагоджена фізкультурно-оздоровча робота в школі. Кожного року школярі допомагали збирати врожай у колгоспах. У 1948-1949 навчальному році учні-комсомольці школи працювали протягом 3 місяців у колгоспі Карла Маркса. У 1956-1957 навчальному році школярі зібрали початки кукурудзи на площі 105 га. У 1957-1958 навчальному році –учнями школи були зібрані початки гібридної кукурудзи на площі 50 га, на трасі Москва – Симферопіль було посаджено 1050 дерев. У вільний час кожен школяр брав участь у збиранні макулатури та металобрухту. Дружно працював педагогічний колектив школи, який налічував 22 вчителя. Хто не знає в нашому місті імен цих вчителів: Куліш Г.М., Тунік М.С., Качанова Г.Г., Шаля А.П., Іванченко П.Д., Мірошниченко М.Й., Штишенко П.М., Рогоза М.Л., Коломоєць П.К., Калініченко Ф.В., Бутенко Н.О., Римкус О.С. …У 1959 році розпочалась народна будова приміщення восьмирічної школи (ВШ) №2 на західній околиці міста (на Черемушках).
Нова адреса - нова історія
1 січня 1960 року наш навчальний заклад розташувався і продовжив свою історію за новою адресою. В 1961-1962 навчальному році через скорочення класів школа стала восьмирічною. 20 років наш заклад іменувався ВШ №2. В 60 роки школа жила наповненим і цікавим життям під проводом завзятих, талановитих старших піонерських вожатих Шинкарьової К.Г., Журавльової В.П. З 1964 року вона стала школою з продовженим днем. 7 груп продовженого дня охоплювало 230 учнів. ВШ №2 мала пришкільну ділянку площею 3га. Ділянка завжди буяла зеленню дерев, кущів, квітників. Піонерська дружина школи була кращою в Синельниківському районі, нагороджувалась грамотами за трудові справи, активну роботу в зоні піонерської дії. Юні пожежники зайняли ІІІ місце в області. На рахунку школярів ВШ №2 чимало цікавих справ: походи по місцях бойовий слави «Що бачив сивий могутній Дніпро»; огляд-конкурс піонерських загонів; тимурівський рух, збір макулатури й металобрухту, робота в колгоспі ім. Котовського тощо. Піонерська дружина була нагороджена грамотою райкому ВЛКСМ за І місце в огляді піонерських дружин. В школі працювали різноманітні гуртки: юннатів, фізкультурний, математичний, літературний, краєзнавчий. Директором школи був Карпенко Василь Семенович. За плідну працю він був нагороджений значком «Відмінник народної освіти України». Секретарем партійної організації ВШ №2 у 60 роки була вчитель історії Галич М.Л., яка є автором історичного нарису «Історія школи №2 м. Синельникового». З 1970 по 1982 рік директором ВШ №2 працював Стрижак Михайло Олександрович. Педагогічний колектив працював стабільно, зважено, складався з 25 вчителів. Завучем була Хоменко Алла Іванівна. Старшими піонервожатими працювали Гальченко Н.П., Логвиненко І.А.
1 січня 1960 року наш навчальний заклад розташувався і продовжив свою історію за новою адресою. В 1961-1962 навчальному році через скорочення класів школа стала восьмирічною. 20 років наш заклад іменувався ВШ №2. В 60 роки школа жила наповненим і цікавим життям під проводом завзятих, талановитих старших піонерських вожатих Шинкарьової К.Г., Журавльової В.П. З 1964 року вона стала школою з продовженим днем. 7 груп продовженого дня охоплювало 230 учнів. ВШ №2 мала пришкільну ділянку площею 3га. Ділянка завжди буяла зеленню дерев, кущів, квітників. Піонерська дружина школи була кращою в Синельниківському районі, нагороджувалась грамотами за трудові справи, активну роботу в зоні піонерської дії. Юні пожежники зайняли ІІІ місце в області. На рахунку школярів ВШ №2 чимало цікавих справ: походи по місцях бойовий слави «Що бачив сивий могутній Дніпро»; огляд-конкурс піонерських загонів; тимурівський рух, збір макулатури й металобрухту, робота в колгоспі ім. Котовського тощо. Піонерська дружина була нагороджена грамотою райкому ВЛКСМ за І місце в огляді піонерських дружин. В школі працювали різноманітні гуртки: юннатів, фізкультурний, математичний, літературний, краєзнавчий. Директором школи був Карпенко Василь Семенович. За плідну працю він був нагороджений значком «Відмінник народної освіти України». Секретарем партійної організації ВШ №2 у 60 роки була вчитель історії Галич М.Л., яка є автором історичного нарису «Історія школи №2 м. Синельникового». З 1970 по 1982 рік директором ВШ №2 працював Стрижак Михайло Олександрович. Педагогічний колектив працював стабільно, зважено, складався з 25 вчителів. Завучем була Хоменко Алла Іванівна. Старшими піонервожатими працювали Гальченко Н.П., Логвиненко І.А.
Новітня історія закладу
Новий етап в історії закладу розпочався 1 вересня 1982 року у школі-новобудові за адресою вул. Миру,13. Школа – красуня зібрала в своєму новому приміщенні 1312 учнів. Школа знов стала середньою. Педагогічний колектив у складі 105 педагогів очолив Дерев’янко Григорій Макарович. Його заступниками працювали Анфіногенова К.М., Ланський М.М., Полянська В.О., Владімірова Л.П. Стрімко зростав контингент учнів. Формувався творчий підхід до вирішення усіх напрямків урочної та позаурочної діяльності школи. Вже в 1984 році комсомольська організація налічувала 286 членів ВЛКСМ, піонерська дружина - 845 піонерів. Ситник Л.М., організатор позакласної виховної роботи, старші вожаті: Кондратенко С.І., Суворова О.В., зуміли зробити позаурочну діяльність вчителів і учнів школи цікавою, захоплюючою. Вирувало шкільне життя під проводом комітету комсомолу та ради піонерської дружини. Працював клуб «Старшокласник». Наповненим цікавим життям жила піонерська дружина ім.С.М.Кірова. Діяли закоги юних інспекторів дорожнього руху, юних пожежників, військово-спортивних ігор «Зірниця» та «Орлятко». А члени цих загонів неодноразово ставали призерами обласних та республіканських змагань. З особливою цікавістю чекали старшокласники 5 трудової чверті. Бо виїздили вони у с.Золотове, с.Воронове для допомоги селянам вирощувати врожай овочів у таборі праці і відпочинку.
Новий етап в історії закладу розпочався 1 вересня 1982 року у школі-новобудові за адресою вул. Миру,13. Школа – красуня зібрала в своєму новому приміщенні 1312 учнів. Школа знов стала середньою. Педагогічний колектив у складі 105 педагогів очолив Дерев’янко Григорій Макарович. Його заступниками працювали Анфіногенова К.М., Ланський М.М., Полянська В.О., Владімірова Л.П. Стрімко зростав контингент учнів. Формувався творчий підхід до вирішення усіх напрямків урочної та позаурочної діяльності школи. Вже в 1984 році комсомольська організація налічувала 286 членів ВЛКСМ, піонерська дружина - 845 піонерів. Ситник Л.М., організатор позакласної виховної роботи, старші вожаті: Кондратенко С.І., Суворова О.В., зуміли зробити позаурочну діяльність вчителів і учнів школи цікавою, захоплюючою. Вирувало шкільне життя під проводом комітету комсомолу та ради піонерської дружини. Працював клуб «Старшокласник». Наповненим цікавим життям жила піонерська дружина ім.С.М.Кірова. Діяли закоги юних інспекторів дорожнього руху, юних пожежників, військово-спортивних ігор «Зірниця» та «Орлятко». А члени цих загонів неодноразово ставали призерами обласних та республіканських змагань. З особливою цікавістю чекали старшокласники 5 трудової чверті. Бо виїздили вони у с.Золотове, с.Воронове для допомоги селянам вирощувати врожай овочів у таборі праці і відпочинку.
Крокуємо до школи майбутнього
У листопаді 1988 року директором школи стала Владімірова Лідія Петрівна. Вона намагалася продовжити кращі шкільні традиції, утримати престиж школи як кращого навчального закладу міста. Працювати було дуже важко. Школа була переповненою: працювала у три зміни. Уроки проводилися з 7.10 ранку до 20.10 вечора. Так в 1988 в СШ№2 навчалося 2349 учнів у 72 класах. В школі працювало 136 вчителів. Зараз важко повірити, що взагалі можливо працювати при такій перевантаженості. Але адміністрація школи, педагогічний колектив досягали високої якості навчально-виховного процесу, і школа залишалася кращою в місті. Вчителі і учні СШ№2 завжди говорили про свою школу з гордістю і любов’ю і робили усе, щоб утримати престиж нашого закладу. Творчо з великою самовіддачею працювали заступники директора школи: Сутула Г.М., Ситник Л.М., Ленда О.Л., Мітіна Г.С., Іванющенко К.Л. В 90 роки, роки незалежності України, відбувалася реформування моделі шкільного самоуправління, вдосконалювалася система виховної роботи. Проведення колективних творчих справах стало основною формою позакласної роботи з учнями. В 1992 році в школі був створений музей краєзнавства та народознавства «Берегиня». Це був результат колективної творчої справи 1991-92 року «Музей». Вже 17 років очолює музейну справу директор музею «Берегиня» вчитель української мови та літератури Ленда Олена Леонідівна. Відбулися значні зміни і в навчальному процесі. З’явилися профільні хіміко-біологічні, сервісні, фізико-математичні, філологічні, педагогічні класи. Почали діяти факультативи: «Діловодство і машинопис», «Латинська мова», «Основи медичних знань», «Кераміка», «Українські народні страви» тощо. Широку науково-методичну роботу в 90 роки здійснювали директор школи і його заступники. Школа стала експериментальним майданчиком Київського Інституту психології та Академії педнаук з диференційного навчання. Набули системності зв’язки школи з вузами Дніпропетровська, Харкова. За угодами, складеними школою й вузами, співпрацювали із школярами 10-11 класів викладачі Медичної академії, Академії будівництва та архітектури, Металургійної академії, Академії залізничного транспорту, Харківського авіаційного інституту тощо. Щорічно 70%-80% випускників витримували конкурсні вступні екзамени до вузів. За останні 27 років існування школи на мікрорайоні СРЗ із школи випущено (з 1982-1983 н.р. по 2008-2009н.р.): 11–ті класників – 2051 учень, 9-ти класників – 3402 учня. З золотими медалями школу закінчили – 154 учні, із срібними медалями – 108 учнів.
На порозі 100-річного ювілею
У 2009/2010 навчальному році в школі працює 61 педпрацівник. Із них: 9 – вчителі-методисти, 12 – старші учителі, 21 – відмінники освіти України. В школі навчається у 34 класах 906 учнів. В навчально-виховному процесі запроваджується інноваційні, особистісно-орієнтовані технології. Діють загальношкільні проекти «В центрі уваги – особистість», «Я – Громадянин», «Обери здоровий спосіб життя», «Школа сприяння здоров’ю – школа майбутнього». Видається шкільна газета «Велика Ведмедиця». Старша школа залишається різнопрофільною. Учні 10-11 класів обирають такі профілі навчання: математичній, філологічний, технологічний, природничий. Вдосконалюється шкільне самоврядування. Усі учні школи організовують навчання і дозвілля в межах діяльності шкільної республіки «Дзвін». У 2005 -2006 році в школі був створений і нині проводить широку виховну, громадсько-суспільну роботу музей «Птахи гнізда шкільного». Директором музею призначена вчитель історії Квасова Лариса Василівна. Десять поколінь вийшло із нашої Альма - матер. Гортаючи сторінки історії нашого закладу, ми розуміємо, переконуємося: наша школа завжди жила бурхливим, повноцінним життям. Вчила, виховувала, ростила, плекала, формувала, готувала до свідомого життя Людину і Громадянина…
Матеріали з історії школи (80-90 роки ХХст., початок ХХІст.) підготовлені директором ЗОШ №2 Владіміровою Л.П. за спогадами вчителя історії ВШ №2 Галич М.Л.
